Сеть знакомств для любителей книг


Интернет реклама УБС



Поделиться в Facebook
Іван Корсак
На розстанях долі

Трагічна і щаслива доля інтелегенції… Бути високо поцінованою суспільством де-юре і водночас - бути приниженою й упослідженою де-факто, не піднімаючись вище визначення "прошарок". Бути спокушеною підкупом: коли успішно, коли ні… Але й - бути в усі часи незламною, витягуючи себе, як барон Мюнхаузен за чуба, свій народ зі смердючого болота бездуховності і деградації. "Самосійні діти", за Маланюком, воістину даровані Небесами. Цей роман - про дивовижні й розмаїті долі інтелегенції в середині пекельного 20 століття, серед яких - засновник УПА Тарас Бульба - Боровець і командувач УНА Павло Шандрук.

Іван Корсак : На розстанях долі

[написать рецензию на эту книгу] [добавить книгу в закладки]
Ольга
Люди залишаються людьми

Нотатки про роман Івана Корсака «На розстанях долі»
Це книга про жорстоку дійсність, про трагедії, які чинили російський більшовизм та фашистський нацизм при встановленні своєї влади на українських землях у роки Другої світової війни та повоєнні часи. Свою розповідь автор будує на історичних матеріалах, документах, свідченнях історії, тому вона переконлива для читача, спонукає думати і співпереживати.
Для мене особисто неймовірно цікавим було те, що багато подій, описаних у творі, відбувається на теренах нашої Волині, де формується армія УПА, де переплелися шляхи українців та поляків, борців Поліської Січі і червоних партизан, змальовані складні відносини, підозра і довіра, зрада і вірність. Іван Корсак показує, як складно було командирам патріотичних українських підрозділів приймати правильні рішення в той час, коли вони опинилися між двох ворожих сил – фашистської та московської, українець справді опинився на розстанях, тобто на перехрестях долі, і те, що не знищило його – зробило ще сильнішим. «Ти зараз на розстанях , – думав Шандрук, – складніших, ніж у казці, й маєш прийняти рішення. Відмовишся – німець тебе згноїть, хоч то ще не найстрашніше… А погодишся – ім’я твоє проклянуть навічно совіти, зватимуть зрадником тої держави, громадянином якої ніколи не був». Удар цей приймав практично кожен, і від вибору залежало його майбутнє.
У творі розкриті образи українських борців, про яких українці не раз чули суперечливі думки, це – Тарас Бульба-Боровець та Павло Шандрук. Перший з них – засновник УПА та інший – командувач УНА. Саме на їхні плечі лягло завдання зберегти цілісність українського духу. Тим самим Іван Корсак стверджує безмежну віру в безсмертя рідної землі та її народу.
Читаючи роман, ми бачимо, як письменник намагається донести той факт, що попри воєнні сутички людина залишається людиною. Саме з цьому переконує нас історія Віри та Григорія. Не втративши своєї людяності та гуманності, жінка рятує пораненого, коли той, безпритомний, опинився посеред вулиці. Саме з таких моментів письменник творить незабутню історію єдності людей, що зазнали багато ударів з боку війни..
Правду кажучи, такі книги для української молоді є справжнім відкриттям незнаних сторінок історії. Ми переконуємось в тому, яким складним, а подекуди й заплутаним був шлях нашої державності, як важливо в темних річках подій розгледіти образи тих, хто жертвував собою заради кращого майбутнього нових поколінь. Розповідь письменника жвава, цікава, мова пересипана народними виразами та словесними зворотами. А ще – насичена чудовими ілюстраціями Ніла Хасевича, які емоційно підсилюють літературну розповідь.
Хочеться, аби чим більше людей прочитали книгу, яка розширить пізнання про тих, хто силою волі протистояв казусам історії та знущанням війни, хто кров і плоть свою віддавав заради рідної держави.


Вікторія Мосійчук








Поделиться в Facebook взять код для блога
1/5  = 6
Іван Корсак На розстанях долі
Ольга
Сага про душі на роздоріжжях
Немає на світі людини, яка колись не опинялася на розпутті. І часто від того, на який шлях покличе душа, залежало чимало — яким буде власне майбутнє й майбутнє нащадків, та й загалом — чи судиться дати світові тих нащадків, чи спом’яне хтось твоє ім’я, коли сплинуть роки, а чи висиплеться воно разом з іншими долями-піщинками на саме денце клепсидри історії…
Роман Івана Корсака «На розстанях долі» («Ярославів Вал», 2017) для мене, народженої в добу радянщини, коли майже всі «будували комунізм» і поклонялися партійним ідолам, став черговим крижаним душем, після якого спершу відчуваєш тільки шок і неймовірний щем, а відтак — оновлення й збагачення тими знаннями, які тривалий час ретельно ховали від тебе, аби не розбудити свідомості людини, народженої бути вільною.
Події у романі розгортаються у той буремний час, коли мільйони людських доль опинилися поміж жорен двох монстрів, яким прагнулося володіти світом, — радянською і нацистською системами. Це інша правда, не присолоджена й не приперчена сфальсифікованими фактами, а гола-голісінька — про душевні терзання людей, яким вдалося не втрапити під дію тотального гіпнозу радянських «вождів» і зберегти лице в есесівських застінках, про те, як велося тим, хто не побоявся стати супроти ворога заради волі краю, який любили більше за життя. Зрештою, про справжній цвіт нації, українську інтелігенцію, яка завше була тим осердям, що гуртувало довкола себе свідоме українство.
Зі сторінок роману «На розстанях долі» читач дізнається про долі та діяльність засновника УПА Тараса Бульби-Боровця, УНА Павла Шандрука, талановитих учених Федора Богатирчука, Бориса Балінського, чиї імена довго ховали на задвірках пам’яті, ба навіть намагалися стерти й за вітром розвіяти, й кому так і не судилося по війні ступити на вільну рідну землю. Утім, завдяки праці автора роману постають вони, як фенікси із попелу. Іван Корсак розповідає не лишень про життєвий шлях кожного зі своїх героїв, а й про вибір, перед яким ці люди поставали. Залишитися осторонь, у відносному спокої, а чи пірнути з головою у боротьбу заради майбутнього, наразивши життя і свої, і близьких на тисячі не- безпек заради вільного майбуття України?
Ось як описує душевні мордування Федора Богатирчука автор: «Якою ж доріжкою-стежкою тепер тобі йти? — питав сам себе Федір Парфенович. — Ти ж бо на розстанях долі, й ніхто за тебе тут не зважить та виважить. Чи передумати й податися з тими, що підривали святині, своїх же солдатів, панічно тікаючи, разом з бетоном мостів у небо живцем динамітами піднімали, чи новим пришельцям повірити?
А може, відгородити від усіх душу високим парканом, зрештою, можеш прожитии собі без каліцтва сумління при будь-якій владі: ти вже відомий у Києві лікар-ренгенолог, доктор медичних наук, багаторазовий шаховий чемпіон України і чемпіоном Союзу був… Ти робитимеш тільки добро, і нехай там казиться лукавий світ, тобі байдуже до нього; хіба сам, як захочеш, крізь шпарину в тому паркані зазирнути зможеш…»
Кожен із героїв роману надто часто опинявся на тих розстанях, затиснутий, як між молотом і ковалдом, поміж червоними покидьками та есесівськими мерзотниками, не раз битий у спину ножами зрад, здавалося, союзників. Перегортаючи сторінку з сторінкою, немов наяву бачила, як брьохається по груди в болоті отаман Тарас Боровець, як вишуковує у купі бурякових гниляків щось поживне професор Балінський, як виношує план помсти за загиблого брата Власову київська медсестра Віра у берлінському підвалі…
Мушу зізнатися, що з-поміж усіх сюжетних ліній найдужче зачепила мене доля саме отієї медсестри Віри – як уособлення українського жіноцтва у страшний воєнний час – та повстанця Григорія Лелеки. Розділ за розділом мандруючи шляхом тієї відважної жінки, я збагнула таку просту й потужну істину – і у війну люди любили… Ті почуття, певно, були у стократ гострішими, як у мирний час, бо кожна зустріч двох сердець і душ могла стати останньою. Я дивувалася, захоплювалася силою духу й мужності тендітної жінки, яка не опускала рук у найпатовіших ситуаціях. І годі уявити, що коїлося у Віриній душі, коли тримала на витягнутих руках над вирвою з водою малесеньку хвору доньку, готова щомиті опустити дитя під воду, аби не занапастити побратимів. Як і тоді, коли не могла піти за домовиною своєї крихітки, а мусила крадькома пробиратися до могилки вночі… «Віра дивилася через вікно, як виїжджала підвода з труною з подвір'я, як, похитуючись на вибоїнах, рушила вулицею. Їй криком кричати хотілося, руки заламуючи, щоби не трясли труну, бо донька і так натряслася по нетрях, - але навіть накричатися вона не могла», - пише автор.
Однією з віхових у романі стає лінія репатріації колишніх громадян Радянського Союзху – страшна правда про те, що чинили із в'язнями концтаборів та остарбайтерами, яких Захід «люб'язно» передавав совітам.
А ще одна потужна, втім вельми болюча, часом – як відкрита рана правда роману Івана Корсака «На розстанях долі» - це те, як довелося лідерам визвольного руху в еміграції. «Я був генерал-хорунжий, а тепер генерал-кочегар…» - скаже при зустрічі Боровець Шандруку.
За що судили Тараса Боровця? Чому чоловікові, який так багато зробив, для рідного краю, довелося доживати віку в домі для старців? Чому талановиті науковці Балінський і Богатирчук славу світову здобули, живучи, хай і небідно, та в еміграції? На ці та чимало інших питань кожен зможе відповісти сам собі, перегорнувши останню сторінку роману Івана Корсака «На розстанях долі». Його варто прочитати, аби збагнути. Аби знати. Аби не забути. Аби розповісти нащадкам. Аби не дати сучасникам повторити помилок історії. Аби, опинившись на розпутті, обрати правильний шлях…

Оксана Головій


Джерело: Літературна Україна № 23 від 8 червня 2017.

Поделиться в Facebook взять код для блога
1/2  = 3
Іван Корсак На розстанях долі

С этой книгой читают:
 


Іван Корсак
Перстень Ганни Барвінок
 


Іван Корсак
Гетьманич Орлик
 


Іван Корсак
Борозна у чужому полі
 


Іван Корсак
На межі
 


Іван Корсак
Запізніле кохання Миклухо-Маклая